І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє

І смеркає, і світає,

День божий минає,

І знову люд потомлений,

І все спочиває.

Тілько я, мов окаянний,

І день і ніч плачу

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає —

Оглухли, не чують;

Разом ми сила

Засвіти свічу!

Це тільки - майбутня журба

Тетяна Яковенко

МАЙБУТНЯ ЗИМА

Це тільки - майбутня зима.
Це тільки - майбутня зима.
Мереживо біле льодку 
При березі тане й не тане.
Ще нині нічого нема.
Між нами нічого нема.
Лиш тонко на вітрі бринить
Вербовий листочок останній.

Це тільки - майбутня журба.
Моя незабутня журба.
Мереживо біле льодку.
Останній листочок вербовий.
Асфальту розмітка ряба.
Дороги печаль голуба.
Холодна у небі зоря
(Не звати ж усе це - любов’ю…)

Це тільки - майбутня зима.
Це тільки - майбутня журба.
Це тільки - майбутня любов -
Сльози опівнічного присмак.
Ще нині нічого нема.
Листочок гойдає верба.
Дорога самотня веде
У небо… у присмерк… у присмерк…

З Днем української мови та писемності

РІДНА МОВА

Разом із щастям і журбою

Зеленим листом шелестить,

У небі яснім над водою

Нам рідна мова мерехтить.

Це символ мудрості твоєї,

Моя Вкраїно. Він горить!

Тож мови рідної своєї

Не відцураймось ні на мить!

                                               К. Коврик

Мистецтво полягає в миті

Сенека Старший розповідає, що, коли Філіп виставив на продаж захоплених у бою Олінфа ців, Паррасій з Ефеса, афінський живописець, купив одного з них, старого, і велів піддати його тортурам, щоб той послужив йому моделлю для картини "Прикутий Прометей" , яку громадяни Афін замовили йому для храму богині Афіни.

- Він недостатньо сумний! - Прорік Паррасій, дивлячись на бранця, що стоїть в центрі майстерні. Живописець покликав раба і звелів жорстоко мучити старого, щоб змусити сильніше страждати.

Раби почали катувати старого.

Присутні пошкодували нещасного .
- Я його купив! - Заперечив художник. (людина кричала від болю). Його прибили до хреста. Люди, що оточували Паррасія, знову кликали його до милосердя.
- Він мій, я володію ним по праву переможця! - Відповідав художник.

Тим часом він приготував фарби, порошки та закріплювачі, кат, зі свого боку, розвів вогонь пожаркіше, розпалив щипці і взявся за хлист.
- Скрути його міцніше! - Додав Паррасій. - Я хочу добитися вираження істинного страждання.

Старий з Олінфа видав несамовитий крик. Почувши його, присутні запитали Паррасія, до чого він живить велику схильність - до живопису чи до тортур. Він не удостоїв їх відповіддю. Навпаки, крикнув катові:
- Мучте його як слід, ще, ще! Прекрасно, тримай його в такому стані, ось воно - обличчя Прометея терзаного, Прометея вмираючого!

Старик безсило повис на хресті, ридаючи від болю.
Паррасій крикнув йому:
- Твої стогони ще не схожі на стогони людини, переслідуваної гнівом Юпітера!

Старик впав у агонію. Він простогнав ледве чутно, звертаючись до афінського живописця:
- Паррасій, я вмираю !

- Ось-ось, таким і будь!
Мистецтво полягає в миті.

P. S. Автора немає: це ж факт історії про який розповів Сенека Старший

Як вогник надій

Людмила Пуляєва

Піду під вечір
В осінню мряку.
Це буде втеча
Або подяка.
Я вийду в осінь –
В листопад, мабуть…
Душа попросить
Цікавих фабул.
Зроблю зупинку
В нічному парку –
Чи на хвилинку,
Або до ранку.
Зів’яла осінь
Згубила барви.
А я ще й досі
Люблю смак кави
І осінь пізню,
І прохолоду,
І запах лісу,
І насолоду…
Гортає вітер
Листки осінні,
А скоро рисом
Сніг світ засіє.