День бібліотек

Вітаю всіх причетних до Всеукраїнського Дня Бібліотек, а також іменинників Віри, Надії, Любови. Нехай ласка Божа буде завжди з нами. Креативності вам, колеги! Будьте здорові і щасливі.

Пофестивалили !:)

Вже втретє фестивалимо на святі книги "Бібліофест." Костюми улюблених літературних героїв, зустрічі з цікавими письменниками.................. і просто прогулянка містом разом з книгою. Фотозвіт див. тут

День народження! :)

 
 
 

 Вітаю щиро з Днем народження чудову дівчину,  красуню, блогерку нашого блогу - Наталю Небельську.  Вереснь є ще Днем народження українського соловейка, оперної діви Соломії Крушельницької, образ якої ти, Наталочко, в нашій бібліотеці прекрасно втілила. Отже, дві сильні українки: Наталя і Соломія  народилися 23 вересня. Бажаю тобі, Наталю, знайти вірну дорогу життя. Будь завжди весела, здорова і успішна.

 

 

 

ПОЇДЕМО ДО ЛЬВОВА ПИТИ КАВУ

ПОЇДЕМО ДО ЛЬВОВА ПИТИ КАВУ

Давай на день забудемо про справи,
Не переробиш їх, хоч розірвись.
Поїдемо до Львова пити каву -
Як восени, як в юності колись.

У наших душах не навести ладу,
А черевички вибивають такт
Так солодко, мов плитка шоколаду,
Розломлена у тебе у руках.

І шоколадка буде нам за світоч,
І ми загубимось серед пісень
Тих вулиць, до яких загляне вітер,
І листя нам під ноги нанесе.

Поїдемодо Львова пити каву!
В яскравому плащі панянка-осінь
Нам підморгне спокусливо- ласкаво,
Бо примх ніколи не буває досить.
Natali Khudytsk

 

Поспішай любити

                                       Любов завжди терпляча і добра, вона ніколи не ревнує.

                                       Любові не буває хвалькуватої і пихатої, грубої і егоїстичної.

                                       Вона не ображає і не ображається.

                                       Вона не шукає вигоду і не поводиться нечемно.

                                       Любов не радіє з неправди, але тішиться правдою і веде до світла.

                                       Любов все покриває, і завжди, в будь-якому прояві благословенна..

"Поспішай любити" - мелодрама, знята в 2002 році Адамом Шенкманом. Фільм є екранізацією однойменного роману Ніколаса Спаркса. Неймовірна історія, яка змушує плакати навіть чоловіків. Історія про неземне, чисте. Про справжнє та безмежне. Про кохання двох різних людей. З різними поглядами, вірою, колом спілкування, фінансовим положенням  та способом життя. Герої закохуються, та що стало перешкодою на шляху до Вічного Кохання? 

Бережіть своїх близьких та рідних вам людей. Цінуйте та не забувайте миті проведені разом. Кажіть один одному теплі та приємні слова. ПРОБАЧАЙТЕ. Відпустіть біль, образи, гордість. Зніміть "панцер" недоступності та байдужості. Відкрийте свої серця. ЛЮБІТЬ, КОХАЙТЕ, ЖИВІТЬ сьогодні. Відчувайте та сподівайтеся. Ми не знаємо, що чекає нас завтра, тому робіть ВСЕ сьогодні. Нічого не відкладайте, бо потім може бути пізно. Не бійтеся. Усміхайтеся перехожим. Даруйте любов. Зрозумійте цінність свого життя - єдиного та такого швидкоплинного. Поспішайте.....

Фільм дивитися тут
http://films.imhonet.ru/element/195421/movie-online/

P. S. В публікації використано цитати із фільму "Поспішай любити"

Барви осені в живописі

Осінь в живопису... Барви, кольори..... велика сила мистецтва. Перша картина, нажаль, автора не знаю, - можна назвати "Ось, що значить справжній друг". Та веселість дитини, що парасолькою накриває свого песика.... Розчулює.

"Ожина,"  - голландская художниця  іллюстратор Марджолен Бастин (Marjolein Bastin, 1943 г.р.) 

А ось і цариця-фрукт осені - хурма

Американська #художниця Joe Anna Arnett

І котик..., автора також не знаю.

Яблука стиглі хочуть додолу

Українські вірші

Галина Пустовгар

Поволі і так невпинно повниться місто
Солодким і теплим димом - спалюють листя.
Обкурені яблука стиглі хочуть додолу,
Тільки й того, що мовчать. Я вертаю додому,
Руки в буханець гріючи. Сон на повіках,
Сонце малинове множиться в зустрічних вікнах.
Рукою сягну до кишені - немає нічого,
Лиш купа пом'ятих квитків, на дорогу...
(2001)

Сжала руки под тёмной вуалью...

Сжала руки под тёмной вуалью...
"Отчего ты сегодня бледна?"

— Оттого, что я терпкой печалью

Напоила его допьяна.

Как забуду? Он вышел, шатаясь,

Искривился мучительно рот...

Я сбежала, перил не касаясь,

Я бежала за ним до ворот.

Задыхаясь, я крикнула: "Шутка

Всё, что было. Уйдешь, я умру."

Улыбнулся спокойно и жутко

И сказал мне: "Не стой на ветру"

            

                                                                                                                                                 

Чи, то журба за коханням? Чи, то страх перед його втратою?

Анна Ахматова - російська поетесса світової слави, її вірші дуже особливі. Щирі. Переповнені ніжністю та  невимовною  печаллю. Кожна поезія, як незакінчена історія, що відома лише автору.

Ми не знаємо початку та кінця.

Один із її поетичних шедеврів  "Сжала руки под тёмной вуалью...". Це перший вірш Анни Ахматової, який я почула. Я не одразу його зрозуміла, та навіть зараз, прочитавши цю поезію десятки разів не розумію її цілком...тому люблю її найбільше. Обожнюю перечитувати вірші Ахматової, особливо дощовими вечорами, коли так спокійно та сумно, наче час зупиняється. Її вірші несуть настрій дощового вечора, по-особливому затишного та такого самотнього.....

                                                               

Твоя відсутність така заплутана, Твоя присутність така наповнена...

Пісок і літо, дощі та райдуги,
Цілунки легко стають укусами,
Наскрізний струм у потоках патоки...
Твоя порядність така спокуслива...

Не я ловлю тополині пестощі,
Не я життя вимірюю курсами,
Чиїсь конспекти і зайві ревнощі,
Твоя порядність така спокуслива...

Твоя відсутність така заплутана,
Твої приходи такі наповнені,
Ти недочута, ти переслухана,
Ти божевільна, ти некерована...

Усе твоє, що я мушу вивчити,
Усе твоє, що я хочу відати,
Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти!
Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти!
Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти! Ти!

А раптом щось би тобі не личило,
То наведи вже курсив і видали...

Твої симптоми, твої діагнози,
Fаshіon tv і серце Ісусове...
Температура, високі градуси -
Твоя порядність така спокуслива...

Нічна теорія, східні практики,
Вино з Гурзуфу, вітер з Атлантики,
Так дивно бути з тобою поряд,
Коли свобода – найвищий поверх...

Ти відчиняєш прозорі двері,
Ти розчиняєшся в атмосфері,
Ти божевільна, ти некерована,
І недочута, і переслухана...

Твоя відсутність така заплутана,
Твоя присутність така наповнена...

(Пісня з репертуару українського гурту

KOZAK SYSTEM :: ГОЛОВНА

kozaksystem.com)

Мій татко

Дуже часто ми чуємо про те, що мама нас народила, виховала, завжди була поруч. А чому ж так мало згадують про наших татусів? Адже вони також відіграють велику роль у нашому житті. На жаль, їм не так вже і багато присвячено віршів та пісень.

Щодо мого татка, то можу сказати із впевненістю, що для мене він найкращий. Спостерігаючи як батько намагається зробити все, щоб я була щаслива та гідно прожила це життя, відчуваю безмежну вдячність за велику любов та самопожертвування. У моїх очах він сильний і розумний чоловік, який завжди знаходить вихід із ситуацій, підтримує і дає гарні поради. Тато допомагає мені у подоланні труднощів життя і ніколи не осуджує, як чинять це багато людей.

Маючи вже, хоч і невеликий, але все ж досвід та певні знання я тепер розумію, чому батько так хвилюється за мене, адже у світі так багато лиха. Постійно відчуваю велику його турботу. Люблю проводити час із татком, насолоджуюсь кожною хвилиною, оскільки почуваюсь поруч із ним у повній безпеці.

Згадуючи своє дитинство, у пам’яті випливають багато спогадів про спільні поїздки, навчання, працю. І лише тепер розумію, що це було дуже весело і повчально, хоч тоді часто хотілось швидше піти до друзів чи подивитися фільми.

Саме він прищепив мені любов до книг, подарувавши в дитинстві казки Ганса Християна Андерсена. А зараз вже не можу уявити своє життя без книг. Однією із спільних улюблених книг є роман Джека Лондона «Мартін Іден».

Мені приємно, коли тато цікавиться моїми захопленнями, вподобаннями та заохочує до чогось нового. А також, є ініціатором багатьох цікавих занять та поїздок. Він часто сприяє розвитку мого внутрішнього світу.

Батько допоміг ближче  познайомитися з Богом, а зараз допомагає удосконалюватися духовно.

Я дуже дякую Небесному Отцеві за мого земного тата і прошу Господа оберігати мою сім’ю, а також послати нам любов, повагу та взаєморозуміння.

Батько

Тато, таточко. Сильні руки, гаряче серце. В дитинстві завжди чекала свого батька, коли він повертався з роботи до дому.  Працював він на будові муляром. Кожного дня за ним приїжджала машина з робочими, яких відвозили на їхнє місце праці. Будували вони високі будинки. Робота не з простих, на висоті. Одного разу обірвався кран, на якому він працював. В результаті було падіння і відкритий перелом ноги. З цього часу його життя було розділене: до падіння і після падіння. Кульгавість на все життя і до сьогодні. 

Якось наблюдала за своїм племінником, який, як тільки навчився повзати, - вимагав від своєї мами розбивати йому табір біля дверей після 18-ї години. Саме в цей час повертався з роботи його тато. Звідки така мала дитина знала час повернення батька до дому? А якось знала. Його тато зразу брав на руки і не відпускав, поки він не ліг спати.

А мій тато садив мене завжди на свої ноги і гойдав-гойдав.........................поки я не сказала: досить. Щоб не купляти мені кожного дня цукерок - купив багато і виділяв мені потрохи, коли приходив з роботи...... до тих пір поки я не знайшла схованку. Звичайно всі цукерочки було спожито мною зразу.

Тепер він вже старенький. Часто згадує своє дитинство. Пам'ятає багато книг, які прочитав малим. Коли йому не подобається, що я вдягнена в шорти, то обзиває мене Пінокіо. Саме ця книжка про Пінокіо була його улюблена. ЇЇ купив йому його батько, а мій дідусь, ще "за польщі".

Мого тата вчитель початкової школи був раніше сотником галицьких січових стрільців. Знав декілька іноземних мов, сам складав вірші. Те, що він був сотник, батькові відкрив таємницю побратим того вчителя  в 90-х роках, вже за час Незалежності України. За Польщі, якби це було викрито, поляки його не пошкодували би.
 І так, мій батько отримав гарне виховання від такого гарного  вчителя. Тоді, на Галичині, вчителів називали професорами. Вірші, які сам склав його вчитель, батько мені розказує і зараз напам'ять. Коли діти йшли на прогулянку з вчителем, він міг подивитися як росте і в'ється квасоля, і зразу складав про це вірш.

Таточку! Живи ще довго. Читай мені вірші. Я цього хочу. 

 
3-тя неділя вересня - в Україні святкують День батька.

* * *

Вечір. Темно. Дощ іде.

Вітер в шибках завиває,

Сумно в серці й я не знаю,

Що робитиму я далі,

Хоч у мене мрії є.

День за днем ідуть все швидше,

Час пливе, немов у річці

Води буйні все течуть,

І не знають вони місця,

І не можуть зупиниться.

Я люблю своїх батьків,

Друзів, рідних і книжки.

Завжди всі були зі мною,

Але інколи здається,

Що нікого вже не треба,

Але потім все ж кричиш:

Не кидайте, не ідіть!

Дивлюсь в небо крізь вікно,

А воно все плаче гірко.

Чому ж ти плачеш?? Хто образив?

Може хтось сказав не те?

Але ні, я розумію.

Тяжко все ж буває в серці,

А поплачеш – все мине.

На столі свіча палає.

Я думками вже не тут,

Я далеко з-поміж хмар,

Десь між хвиль великих в морі,

І квіток гарненьких в полі,

З-поміж в небі гарних зір;

Поміж книг, що розкривають

Цей чудовий, гарний світ.

Душа моя!

*   *   *

Душа моя, лети у небо!

Розправ ти крила немов птах;

Вируй між хмар, відчуй свободу,

Пізнай цей світ із висока;

Нехай усі земні пейзажі

Навік залишаться в думках.

Спостерігай як всі народи

живуть, кохають і ростуть.

Вдихни повітря на всі груди,

Відчуй любов до усіх людей,

І нехай благословення Боже

в тобі перебуватиме повік.

Лети-лети! Дивись на всі країн,

І все ж не забувай про Україну,

Про рідну неньку Батьківщину.

Праукраїна як найдавніша інтелектуальна цивілізація на землі

 

Наш славетний мовознавець Олександр Потебня, вивчаючи найдавнішу усну народну творчість, дійшов висновку, що початки нинішньої української мови сягають 40 тисяч років.

А тепер про санскрит. Дослівно це слово означає: культурна упорядкована мова. Вона відкрилася вченим Європи у 1762 році після захоплення Індії англійськими військами. До того часу ніхто з науковців не мав жодного уявлення про якусь мову, спільну для всіх інших мов.

Знаменитий французький дослідник Шампольон вивчав єгипетські ієрогліфи. Ключ до їх прочитання він знайшов, лише ознайомившись із праукраїнською мовою. Її тоді називали давньоскіфською, сколотською чи давньорусинською. З часу цього відкриття минуло вже 177 років.

У “Британській Енциклопедії” у статті “Англійська мова” знаменитий вчений філолог Річард Білсон пише: “Англійська мова та більшість індоєвропейських мов походять із прамови, що нею розмовляли десь 5000 років тому на сучасній території України”. Самі індуси не заперечують, що їхній санскрит і знамениті Веди були принесені на територію Індії зі сходу.

Це матеріал зі всесвітньої павутини Інтернет.

Можна скептично до цього всього віднестися. Але.............. Бог дає розум мені звернутися до класика індійської літератури Рабіндраната Тагора, який є таким самим велетом для індійського народу, як для українців Тарас Шевченко. Вірш "Свята земля Індії" повністю підтверджує все вище сказане. Український переклад іншого велета українського духу Миколи Бажана. (Т.2. Переклади, Київ, 2004)

Свята земля Індії (Рабіндранат Тагор)

Глянь, о душе моя,- ось жадана земля,
Ось земля споконвічна прочан.
Глянь на Індію ти, на той берег святий,
Де вселюдства шумить океан.

Тут побожно спинись, руки звівши увись,
І людині, як богу, вклонись,-
Кращим словом пісень, вищим зльотом натхнень,
Слав людину ти завше і скрізь.

Ось безмежжя долин, де річок в'ється плин,
Ось замислених гір караван.
Глянь на Індію ти, на той берег святий,
Де вселюдства шумить океан.

Невідомо - звідкіль, валом юрб, наче хвиль,
Лився в Індію людський потік,-
Він ішов звіддалік і губився навік
В океані, як паводок рік.

Тут арійці були, неарійці ішли,
Тут китаєць, і гуни, і патан,
І племен скіфських рід, і могол, і дравид
Позливались в один океан...

...
http://www.ukrlib.com.ua/books-zl/printthebookzl.php?id=391&bookid=2&sort=0

Як ми вже знаємо: арійці, гуни і скіфські племена є прадавніми русичами. І що прийшли вони і Індію і принесли свою культуру, підтверджує сам Тагор.

А ось і сама книга  Василя Кобилюха "Праукраїна і Санскрит.- Тернопіль: Мандрівець, 2013"

 В ступні частині для читача читаємо: "... Наші знамениті вчені вміли спрогнозувати. Вони добре знали, що в нашому рідному краєві будуть винищувальні війни і грабунки, й  тому зі своїми науковими здобутками їхали до ІНДІЇ, аби десь у якійсь печері зробити своєрідну бібліотеку і заховати від ворожого ока свої наукові праці у вигляді клинописних книг. Нині ті книги надруковані у класичному САНСКРИТІ в Індії. Вони вважаються національною скарбницею Індії та України. Колись ці написання були закодовані у прадавні протоіндійські письмена перед злодіями і спекулянтами. Ось чому потрібно знати САНСКРИТ, щоби довідатися про сокровенні задуми й достеменно вивчити  теорії наших дорогих предків, які так чесно піклувалися про наше близьке і далеке, про свідоме і величаве майбутнє. Бо держава чи нація без вагомого історичного минулого виглядає наче байстря у всесвітній історії. Вона вештається по світу, завойовує сусідні держави і загарбує все до своїх музеїв, видаючи його за своє, рідне. Потім вихваляється чужим скарбом." Проте чужі експонати не гріють душі туземців..."

Перечислені книги шукайте в щонайближчі бібліотеці.

Квіток ловила я красу

Дитячі спомини про квіти дикорослі

 Як  я  малим  дівчам  була

Мені  здавалося  життя

Таким  чарівним,  неповторним,

Мов  скрипки  звук  а  чи  валторни.

Між  трав,    що    дощик  п’ють,    росу,

Квіток  ловила  я  красу.

З  весни,  лише  сніги  спадали,

Їх  на  лугах,  в  лісах  шукала.

Підсніжник  тричі  пелюстковий

Будив  мій  подив  ясночолий.

Крокус,  що,  наче  птах,  стояв

Й  дзьоба  до  сонця  відкривав,

Щоб    сяйва  налило  йому,

Наводив  магію  свою.

Пролісок  з  синіми  очима

Без  макіяжу  і  без  гриму

Вражав.  Лимонний  первоцвіт

Топив  в  душі  останній  лід.

А  ще  конвалії    дрібчасті!

Їх  бачити  мені  нечасто

Доводилось.  Як  я  раділа!

Душа  виходила  із  тіла,

Як  квіти  ці  стрічала  в  квітні

Білодзвінчасті  і  тендітні.

Ще  дивував  бузок  мене.

Що  гілка  –    то  букет  іде. 

Цвіт  –    білий,  синій,  фіалковий, 

Парфум  міцний,    п’янкий    бузковий.

А  як    духмянів    луг  і  гай,

Коли  ступало    літо  в  край!

Як  вигравав,  мов  вишиванка,

Напоєний  росою  зранку!

Ромашками  луги  біліли,

Поля  мачками  пломеніли,

Мов  кинув  хто  з  рубіном  брошки.

А  з  ними  голубі  волошки,

Сік  із  яких  кентаври  брали,

Рани  Геракла  лікували.

Дзвіночки  у  ліску  гули,

Під  гул  їх  спіли  і    росли

Солодка,  наче  мед,  малина, 

А  ще  чорниця  і  ожина,

Горіх  ліщиновий,  грибочки  – 

В  ярах,  долинах,  на  горбочках!

Манили    лікарські  теж  трави,

Йшли  з  літа  в  осінь,  наче  пави,

Хитались:  звіробій  дірчастий,

Тисячолисник  головастий

Ще  й    материнка  непримітна,

Але    ж  пахуча  і  привітна,

І    м’ята  -  також  запашна.

Всього  по-трішки  брала  я.

Всіх  квіток  не  назвать  мені,

Що  на  моїй  росли  землі, 

Котрі  любила  я,  збирала

Дитиною,  в  букет  складала

Несла  матусі  дорогій  – 

Тоді  ще  молодій,  живій...

Тепер  несу  їй  садові.

Рідко  збираю  польові.

Та  був  у  мене  час  такий  – 

Пізнала  цвіт  цей  чарівний! 

автор

крилата

"Клуб поезії"

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406102