Дитячі спомини про
квіти дикорослі
Як я
малим дівчам була
Мені
здавалося життя
Таким
чарівним, неповторним,
Мов скрипки звук
а чи валторни.
Між трав, що
дощик п’ють, росу,
Квіток ловила я
красу.
З весни, лише
сніги спадали,
Їх на лугах,
в лісах шукала.
Підсніжник
тричі пелюстковий
Будив мій подив
ясночолий.
Крокус, що, наче
птах, стояв
Й дзьоба до
сонця відкривав,
Щоб сяйва налило
йому,
Наводив магію свою.
Пролісок з синіми
очима
Без макіяжу і
без гриму
Вражав.
Лимонний первоцвіт
Топив в душі
останній лід.
А ще конвалії
дрібчасті!
Їх бачити мені
нечасто
Доводилось.
Як я раділа!
Душа виходила із
тіла,
Як квіти ці
стрічала в квітні
Білодзвінчасті
і тендітні.
Ще дивував бузок
мене.
Що гілка –
то букет іде.
Цвіт – білий,
синій, фіалковий,
Парфум
міцний, п’янкий бузковий.
А як духмянів
луг і гай,
Коли ступало літо
в край!
Як вигравав, мов
вишиванка,
Напоєний
росою зранку!
Ромашками
луги біліли,
Поля мачками пломеніли,
Мов кинув хто
з рубіном брошки.
А з ними
голубі волошки,
Сік із яких
кентаври брали,
Рани Геракла лікували.
Дзвіночки у ліску
гули,
Під гул їх
спіли і росли
Солодка, наче мед, малина,
А ще чорниця
і ожина,
Горіх
ліщиновий, грибочки –
В ярах, долинах,
на горбочках!
Манили
лікарські теж трави,
Йшли з літа
в осінь, наче
пави,
Хитались:
звіробій дірчастий,
Тисячолисник
головастий
Ще й материнка
непримітна,
Але ж пахуча
і привітна,
І м’ята -
також запашна.
Всього
по-трішки брала я.
Всіх квіток не
назвать мені,
Що на моїй
росли землі,
Котрі любила я,
збирала
Дитиною, в букет
складала
Несла матусі дорогій
–
Тоді ще молодій,
живій...
Тепер несу їй
садові.
Рідко збираю польові.
Та був у
мене час такий
–
Пізнала цвіт цей
чарівний!
автор
крилата
"Клуб поезії"
Немає коментарів:
Дописати коментар