Ох цей Геловін.... Багато галасу і багато дискусії наподобі, чи потрібно в Україні його святкувати.
Сьогодні, в мережі ФС, прочитала пост своєї фейсбукової коліжанки з Тернополя - Олени Стефанович про Геловін, а вона прочитала мій. Ми обмінялися коментарами і призналися, що маємо одинакові погляди і сповідуєм одну філософію.
Інформація настільки захоплива і пізнавальна, що я хочу щоб і ви про це дізналися.
Отож..... пост Олени Стефанович і самі цікаві коментарі до нього.
Олена Стефанович: "Кажуть, що Геловін в Україні почали
святкувати після здобуття незалежності, що прийшло до нас це свято з
англомовних країн разом із символом свята - світильником у вигляді голови з
гарбуза -Ліхтарем Джека.
Дурниці і нісенітниці. Може слова Геловін, Ліхтар Джека
і прийшли до нас після здобуття незалежності, у кінці ХХ ст... Але ж це свято
святкували в Україні тисячоліттями. У переддень Дня всіх святих. Не знаю, правда, як воно називалось. Не Геловін. Це
точно. Пам'ятаю, що в дитинстві, коли мені було 6-7 років, ми вирізували з
гарбузів такі світильники у вигляді голови, запалювали в них свічки і бігали з
ними по селу, лякаючи людей. Звідки ми, сільські діти кінця 60-х - поч. 70-х,
періоду т.з. застою соціалізму, із села на Тернопільщині, могли знати що в цей
день десь в Америці чи Європі святкують Геловін і роблять Ліхтарі Джека? Просто
ми знали, що в цей день треба вирізувати такі голови з гарбузів і вставляти у
них свічки. Так само, як знали, що на Різдво треба колядувати, а на Великдень
водити гаївки... Тобто ці традиції, ці свята передавалися із покоління в
покоління віками, тисячоліттями. Це НАШІ давні традиції і свята! ..."
.........................в селі одеської області, в 1982 році я ходила дивитися на
гарбуз із свічкою.
........................................Так само й ми бігали з випотрошеними динями, в яких вирізали
ножичком очі, рота зубастого, а всередині запалювали свічку. Крім того, брали
простиню й ходили пужати дівок. Це всюди так, по всій славній Оріяні - від
Рейну й до Алтаю!
....................................нас гарбузою не обмежувалися: натягували вощену нитку,
привязану до рами вікна і терли по ній сірниковою коробкою - завиває, як сто
чортів; перекидали через хату поліно на мотузку і так стукали у двері. Коли ж
хто виходив - поліно підтягувалося - і нікого нем
................................Нещодавно тут, у фб, дізналася про 97-річного ірландця, який
пише вірші українською мовою. Він каже, що за давніми ірландськими легендами
предки ірландців прийшли з берегів Дніпра, "з берегів Борисфену, зі старої
і сивої Скіфії". Він вивчив українську мову для того, щоб писати вірші
мовою своїх предків
..............................було це свято і в Центральній Україні. моя бабуся та
дідусь(с.Новокурське і с.Явдотівка Дніпропетровської обл. відповідно)
розповідали мені, що змалечку знають традицію вирізання очей і зубів в гарбуза.
саме в кінці жовтня. але як у них називалося це свято - не знаю.
............................Кельти не могли принести сюди нічого. Вони сюди не
приходили. Навпаки, вони пішли звідси на захід і дійшли аж до Атлантики. По
друге, якщо огірок з'явився у культурі більше як 6 тис. років тому, то
відповідно були і гарбузи, так як вони з тої самої родини. З тими гарбузами
кельти і пішли по світу ) Разом із свиньми. До речі, кажуть, що сало в
шотланців так і залишилось салом )
........................И у меня есть воспоминание из далёкого детства. Мы с мамой возвращались
домой от бабушки. Бабушка жила в районе частных домов с палисадниками и
огородами. На улице стояла группка молодёжи. Они держали "фигуру" из
простыни, "увенчанную" "головой" из тыквы с вырезанными
глазами и ртом. Внутри тыквы горела свеча. Мне было довольно моторошно видеть
это, хоть рядом шли мама и бабушка. И когда наступала осень, я с замиранием
сердца ждала, что вот встретим на улице такую компанию с подобным чучелом. И
отчаянно хотела избежать такой встречи... Я люблю праздники. Но праздник у меня
отнюдь не ассоциируется с демонстрацией страхолюдин, уродств и всякой ......
