Я егоїстка?

 

                                                Я егоїстка? Мабуть, ви праві.

                                                І я, бувало, думала про себе.

                                                Тримає час гріхи мої нові,

                                                Коли старі ще відмолити треба.

                                                Я Лицемірка? Що ж, можливо, й так.
                                                Життя навчило маски одягати.

                                                Щоб викупити спокій на п'ятак

                                                Доводилося інколи брехати.

                                                Я надто горда? Вперта, як віслюк?

                                                Якщо і, так, не вам мене судити.

                                                Я від повчань втомилась і наук,

                                                А ідеально не навчилась жити.

                                                Бездушна я? Жорстока і черства?
                                                Ну що іще там? Це усі провини?

                                                Я визнаю, були й мої слова

                                                Бездушними, жорстокими, черствими.

                                                Були й дороги інколи криві.

                                                Бувало, й зло лишалося за мною.

                                                Я егоїстка? Мабуть, ви праві...

                                                Та я й не прикидалася святою.

                                                Як бачиш, я — не подарунок долі.

                                                Терпи таку, або втікай щодуху,

                                                Поки ще ми не з'їли пуда солі

                                                І світ не встиг замкнутися наглухо.

                                               ... Свавільна, гостра, не терплю розлуки.

                                                Я, мабуть, від природи трохи з перцем.

                                                Дивися сам, до кого тягнеш руки,
                                                Щоб потім не хапатися за серце.

                                                У нас з тобою дуже різні мови.

                                                Чи можна їх в єдину об'єднати?

                                                Повір мені, повір мені на слово:

                                                Тобі не вдасться бурю покохати.

                                                Ліна Костенко

Ще один неповторний твір неповторної та сильної духом жінки. Кожен рядок вірша несе в собі силу. Силу слова. Я захоплююся цією письменницею. Вона пише легко та просто. Пише про вічне. Кохання. Віру. Біль. Відданість. Силу.

Думаю,  кожен з нас, читаючи цю поезію бачить себе. Автор нічого не приховує. Викладає все. Ліні Костенко вдалося перетворити пороки: Егоїстичність, Гордість, Жорстокість та Впертість на гідність. Негативні риси характеру на позитивні.

Я вважаю Ліну Костенко чудовим прикладом для наслідування. ЇЇ поезія додає мені сили. Змушує боротися до останнього. Підійматися та йти далі. Не зважати на заздрість та осуд ворогів. Дивитися на світ, та перш за все на себе, з відкритими очима. Впевнено. Кожен з нас єдиний в своєму роді. Унікальний та неповторний. Вона вчить не соромитись показувати себе світу. Любити себе такою, яка ти є. Гордою. Лицемірною. Егоїстичною. Впертою. Справжньою.

Алхімія щастя

  ЖИТТЯ ЩЕДРЕ ДО ТИХ, ХТО ЙДЕ ЗА ПОКЛИКОМ СВОЄЇ ДОЛІ.

- Чому треба слухати серце?

- Бо де серце, там і скарб.

- Але ж серце в мене надто збаламучене, воно повне мрій і емоцій, а ще палає пристрастю до жінки. Не дає мені спати ночами, коли я думаю про неї.

- Це добре. Твоє серце живе. Слухай, що воно говорить.



Чи завжди ми слухаємо своє серце? Чи завжди шукаємо свій скарб? А може наш скарб тут, зовсім близько, а ми все блудимо в пошуку чогось, не розуміючи чого. Що є скарбом нашого серця? Гроші чи Відданість? Кар’єра чи Сім’я? Слава чи Здоров’я? Влада чи Любов? Що є скарбом, який приносить щастя та спокій нашому серцю?

Роман-притча "Алхімік" був написаний у  1998 році і  приніс Куельо світову популярність.  Випадкова зустріч у Амстердамі привела письменника до католицького ордену RАМ. Тут Коельо почав розуміти мову знаків і передбачень. Орден  скерував його в паломницьку подорож до Сантьяго в Компостелу. Пройшовши 80 кілометрів  по легендарній стежці прочан, Коельо описав цю подорож у своїй першій книзі  «Паломництво»(1987). За нею був «Алхімік». «Вся моя книжка заснована на стародавній перській легенді, яку  написав у Римі».

«Алхімік» дотепер залишається книгою, яка продавалася найуспішніше в історії Бразилії і навіть згадають у Книзі рекордів Гіннеса. У 2002 році португальський «Журнал де Летрас», авторитетне видання про місцеву літературу і літературний ринок, оголосив про те, що за кількістю проданих екземплярів «Алхімік» випередив всі інші книги, написані португальською мовою за всю історію розвитку цієї мови.

- Кожного з нас чекає свій скарб. Ми, людські серця, рідко говоримо про ці скарби, бо люди вже не хочуть їх шукати. Тому розповідаємо про них лише дітям. А потім дозволяємо життю йти своїм шляхом, назустріч смерті. Та, на жаль, мало хто вибирає дорогу, дорогу Особистої Легенди, дорогу до щастя. Більшість людей сприймає цей світ як щось загрозливе, тож він і справді стає загрозливим. Ось чому ми, людські серця, говоримо все тихше й тихше, хоча й не замовкаємо цілком. Ось чому ми спотворюємо свою мову, щоб її ніхто не збагнув - ми не хочемо, щоб люди мучились через те, що не живуть за покликом серця.

- Чому серця не кличуть людей боротися за власну Легенду?

- Бо тоді серця найдужче страждають. А вони ж не люблять страждань.

Пауло Куельо все підготував для вашої подорожі. І хоча вам доведеться пройти крізь оманливі піски, невблаганне сонце, пустельні вітри і що найгірше – розчарування, не зволікайте: скарб, яким поповниться Ваша душа того вартий!

P.S. В публікації використано цитати з книги Пауло Куельо "Алхімік" .

Літо з книгою

 "Літо з книгою, " - чудове гасло, до якого приєдналися читачі нашої бібліотеки.
Отож,  можна назвати книги-переможці. На цей раз  такі автори: Рей Бредбері  і Януш Вишневський.

Молодь до 17 років вподобала Рея Бредбері, а після 17 років - найбільше запитів було про Януша Вишневського.

"Кульбабове вино", "Марсіанські хроніки", "451 за Фарингейтом" -  фантастичні повісті Рея Бредбері захоплюють вже не одне покоління. На фестивалі Книги  Тернопільської ЦБС  - "Бібліофест", ми, в нашій творчі майстерні, виготовили костюм Кульбабки і і на Літературному дефіле зачитували уривок з "Кульбабового вина."

Януш Вишневський, культовий польський письменник. В минуорму році був гостем у Львові на книжковому форумі зі своєю книгою "Самотність у мережі." В нашій бібліотеці, окрім цієї книги, ми придбали ще роман "на face з сином" і повісті під загальною назвою "Коханка". Відгук на роман "Самотність в мережі" написала в нашому бібліотечному блозі "Березолевий легіт" читачка Наталя Небельська. Ця книга про кохання: віртуальне і реальне. Месидж з книги, що немає нічого гіршого за самотність, багато читачів розділяють.

 "Якби Ісус Христос жив сьогодні, то мав би власну електронну пошту, мобільний телефон і свій акаунт", - цитата з книги "Коханка", яку знають читачі Януша Вишневського.

 "на face з сином" - нова книга автора, де мати пиши свої спогади, відчуття, потрапиаши в Пекло, синові на Фейсбук.

" Там, де ти "

Єдина річ, яка приводить  у  відчай більше, ніж неможливість когось відшукати,- це коли не можуть знайти тебе. Я б дуже хотіла, щоб мене хто-небудь знайшов. Більше всього на світі хотіла б.

Буває люди зникають прямо у нас з-під носа. Або бачать нас по-новому, навіть якщо до цього не спускали з нас очей. Трапляється, ми самі себе губимо з виду, якщо не були достатньо уважними до себе.

Сесилія Ахерн - ірландська письменниця, автор багатьох любовних романів. Її книги є бестселлерами, перекладеними майже на півсотні мов. Роман "Там, де ти" також вартий немалої уваги. Історія є фантастично та інтригуючою. Чим і відрізняється від інших творів Сесилії. Я б навіть сказала, що жанром книги є фантастчний детектив, а не роман. З перших сторінок я не могла відірватися від книги. Ця подорож є загадковою та непередбаченою. Подорож в інший, невідомий нам світ

Героїня роману – це дивакувата дівчинка, яка весь вільний час проводить в пошуку загублених  речей. Перевертає будинок  вверх дном аби дати відповідь на  єдине запитання: “ Куди попадає все, що пропало? ” 

Сенді  стає поліцейським, а вже згодом відкриває агенство  по розшуку зниклих людей. Проводячи чергове розслідування Сенді зникає. Куди потряпляє героїня? Хто її шукає? Знайде дівчина шлях додому? Чи ні?

Нам всім доводилось коли-небудь заблукати, в одних випадках по особистому бажанню, в інших – через непідвладних нам сил. Коли ми дізнаємося все, що належить знати нашій душі, дорога сама  собою виникає перед нами. Іноді ми бачимо правильний шлях, та наперекір власному бажанню все дальше віддаляємося від нього, все глибше забиваємося в хащі: страх, або гнів, або печаль не пускають нас назад. Іноді ми самі вирішуємо загубитися і бродити в сутінках, тому що нам так простіше. Іноді все ж виходимо на правильну дорогу. Однак  незалежно ні від чого нас завжди знаходять.

 А чи знаєте ви, куди потрапляють загублені речі та зниклі люди? Куди?

P.S. В публікації використано цитати з книги: Сесилія Ахерн "Там, де ти", 2009.

" Самотність в мережі "

В Iнтернетi всi перебувають на вiдстанi витягнутої руки. Треба лише знати як цю руку простягнути.
Життя в мережі. Називається online.

Ти можеш звертатися до мене на ти, навіть, якщо тобі 13 років. Відчуття безпеки, могутності та власності. Тут втрачає свою сутність час, вік, національність, соціальний статус.

Відчуття, що твій віртуальний друг є зовсім поруч, і навіть знаходиться в сусідній кімнаті. Просто він не має часу до тебе підійти.

Не важливо звідки він, і де він  живе: в Тернополі, Варшаві, Гамбургу чи Сан-Дієго. Відстані не відчуваємо.
 Ми не  відчуваємо страху, бо в будь-який момент можемо висмикнути шнурок з розетки...
Тут дійсне право вибору. Хочу спілкуюся, хочу ні. Завжди можна написати е-mail віртуальному другу і попросити в нього розради.

Тут нiчого не вiдволiкає. Анi запах, анi вигляд, анi те, що груди занадто малi. В мережi картина створюється словами. Власними словами.
Вiртуальна реальнiсть є так само повна спокус як i реальна. Грiх чужолозтва можна вчинити в iнтернетi не виходячи з дому.

Польський письменник Януш Вишневський  і його роман  "Самотність в мережі". Сама назва спонукає прочитати книгу. При першому виборі книги виникає підозра,  що книга написана про мене. 
Сам автор, при написанні книги, був в стані розлучення зі своєю дружиною. Створення книги стало для нього виходом із депресивного стану. Це було набагато краще, ніж платити психотерапевту.
Але, роман про кохання. І в віртуалі, і в реалі. Герої книги зустрічаються. Що сталося після зустрічі? Що кожен з них обрав? Книга змушує думати. Письменник, як пишуть критики, зумів розкрити внутрішній світ жінки.

Чому герої в реалі не залишилися разом? А могла би бути інша кінцівка. Вони одружилися, народили п'ятеро дітей і померли в один  день. Звичайна мелодрама. Можливо, що кінцівка в книзі інша, і захоплює читача цим. Це і робить, мабуть, книгу бестселлером.

Самотнiсть — це найгiрший вид страждання.

P.S. В публікації використано  цитати з книги: Януш Вишневський "Самотність в мережі", 2010.