четвер, 31 жовтня 2013 р.

Це свято святкували в Україні тисячоліттями. (Геловін і Україна)

Ох цей Геловін.... Багато галасу і багато дискусії наподобі, чи потрібно в Україні його святкувати.
Сьогодні, в мережі ФС, прочитала пост своєї фейсбукової коліжанки з Тернополя  - Олени Стефанович про Геловін, а вона прочитала мій. Ми обмінялися коментарами і призналися, що маємо одинакові погляди і сповідуєм одну філософію.

Інформація настільки захоплива і пізнавальна, що я хочу щоб і ви про це дізналися.

Отож..... пост Олени Стефанович і самі цікаві  коментарі до нього.

Олена Стефанович: "Кажуть, що Геловін в Україні почали святкувати після здобуття незалежності, що прийшло до нас це свято з англомовних країн разом із символом свята - світильником у вигляді голови з гарбуза -Ліхтарем Джека.

 Дурниці і нісенітниці. Може слова Геловін, Ліхтар Джека і прийшли до нас після здобуття незалежності, у кінці ХХ ст... Але ж це свято святкували в Україні тисячоліттями. У переддень Дня всіх святих. Не знаю, правда, як воно називалось. Не Геловін. Це точно. Пам'ятаю, що в дитинстві, коли мені було 6-7 років, ми вирізували з гарбузів такі світильники у вигляді голови, запалювали в них свічки і бігали з ними по селу, лякаючи людей. Звідки ми, сільські діти кінця 60-х - поч. 70-х, періоду т.з. застою соціалізму, із села на Тернопільщині, могли знати що в цей день десь в Америці чи Європі святкують Геловін і роблять Ліхтарі Джека? Просто ми знали, що в цей день треба вирізувати такі голови з гарбузів і вставляти у них свічки. Так само, як знали, що на Різдво треба колядувати, а на Великдень водити гаївки... Тобто ці традиції, ці свята передавалися із покоління в покоління віками, тисячоліттями. Це НАШІ давні традиції і свята! ..."

.........................в селі одеської області, в 1982 році я ходила дивитися на гарбуз із свічкою.

........................................Так само й ми бігали з випотрошеними динями, в яких вирізали ножичком очі, рота зубастого, а всередині запалювали свічку. Крім того, брали простиню й ходили пужати дівок. Це всюди так, по всій славній Оріяні - від Рейну й до Алтаю!

....................................нас гарбузою не обмежувалися: натягували вощену нитку, привязану до рами вікна і терли по ній сірниковою коробкою - завиває, як сто чортів; перекидали через хату поліно на мотузку і так стукали у двері. Коли ж хто виходив - поліно підтягувалося - і нікого нем

................................Нещодавно тут, у фб, дізналася про 97-річного ірландця, який пише вірші українською мовою. Він каже, що за давніми ірландськими легендами предки ірландців прийшли з берегів Дніпра, "з берегів Борисфену, зі старої і сивої Скіфії". Він вивчив українську мову для того, щоб писати вірші мовою своїх предків

..............................було це свято і в Центральній Україні. моя бабуся та дідусь(с.Новокурське і с.Явдотівка Дніпропетровської обл. відповідно) розповідали мені, що змалечку знають традицію вирізання очей і зубів в гарбуза. саме в кінці жовтня. але як у них називалося це свято - не знаю.
 
............................Кельти не могли принести сюди нічого. Вони сюди не приходили. Навпаки, вони пішли звідси на захід і дійшли аж до Атлантики. По друге, якщо огірок з'явився у культурі більше як 6 тис. років тому, то відповідно були і гарбузи, так як вони з тої самої родини. З тими гарбузами кельти і пішли по світу ) Разом із свиньми. До речі, кажуть, що сало в шотланців так і залишилось салом )

........................И у меня есть воспоминание из далёкого детства. Мы с мамой возвращались домой от бабушки. Бабушка жила в районе частных домов с палисадниками и огородами. На улице стояла группка молодёжи. Они держали "фигуру" из простыни, "увенчанную" "головой" из тыквы с вырезанными глазами и ртом. Внутри тыквы горела свеча. Мне было довольно моторошно видеть это, хоть рядом шли мама и бабушка. И когда наступала осень, я с замиранием сердца ждала, что вот встретим на улице такую компанию с подобным чучелом. И отчаянно хотела избежать такой встречи... Я люблю праздники. Но праздник у меня отнюдь не ассоциируется с демонстрацией страхолюдин, уродств и всякой ......


пʼятницю, 25 жовтня 2013 р.

Хоббіт



- Чому ти пішов? 

- Щоб дізнатися що попереду.

- А чому ти повернувся?

- Щоб подивитися що позаду.



Джон Ро́нальд Ру́ел То́лкін та його новела-казка «Хоббіт: Несподівана подорож». Автору вдалося створити зовсім інший світ, незвичний для нас. Повен казкових істот, небезпечних пригод та таємничих країв. Тут від заклинань та промовлянь камяніють гобліни. У густих лісах чарівну музику виграють ельфи. Десь там у небі літає дракон у золотій кольчузі, подихом спалюючи села.

А у  темній печері Гам-гам гадає загадку черговій жертві:


"Її не видно, ані чути,

Ні понюхать, ні торкнути.

Є там, де зорі, є під горою,

Порожні нори повнить собою.

Вона — найперша, вона й остання,

Вбиває радість і сподівання."


Тим часом Більбо Злоткінс та його 13 друзів: Торін Дубощит, Балін, Двалін, Філі, Кілі, Біфур, Бофур, Бомбур, Дорі, Норі, Орі, Оїн і Глоїн вирушають у подорож за Імлисті гори.  Мандрівники не раз попадатимуть у халепу. Не раз дивитимуться в очі смерті. Мужність та відвага рятуватимуть їм життя. Та чи завжди? Дійдуть шукачі до місця призначення? Живими чи мертвими? Чи знайдуть те, що шукали? А може й дещо втратять…

P. S. В публікації використано цитати з книги Джон Ро́нальд Ру́ел То́лкін «Хоббіт: Несподівана подорож». 

четвер, 24 жовтня 2013 р.



          Осінь чарує: вчимося робити фотоколажі!

Мої перші кроки в роботі з програмою: фотошоп онлайн - фотофабрика. Цього я сьогодні навчилась на тренінгу у нашій бібліотеці.


вівторок, 22 жовтня 2013 р.

Барви осені


                                                                                                                           
                                                    ***
Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! - та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадськтй злодій літо вкрав, багдадський злодій!
І плаче коник серед трав - нема мелодій!
                                                          Ліна Костенко
 
 
 
Ролик створено за допомогою програми:  Кіностудія Windows Live




пʼятницю, 18 жовтня 2013 р.

Просто помовчати...



Не знаю, що сказати,
А може й ще не час,
Можливо варто трохи помовчати.
Послухати, як тиша ніжно манить нас.
Так добре, просто помовчати...
Так хочеш щось таємне показати.
Закрити очі і піти у Небуття,
По тій стежині Вічного життя.
Так добре, просто помовчати...
Побачити всі сни, світанки,
Глибину очей і навіть подих сонця.
Почути спів думок і ритм закоханого серця.
Так добре, просто помовчати...
Тут все казкове і незвичне.
Неначе день і ніч разом.
Всі спогади і мрії.
Те, що було, що є - разом.
Все, що буде і всі надії..
Так добре, просто помовчати....
У цій самотності солодкого блукання
Я чую тихий шепіт слів..
Здається - це була реальність, а може то був просто сон..
Так добре, просто помовчати....


P. S. Частинка моєї душі)

четвер, 17 жовтня 2013 р.

Жовтнева ожина

Пізня ожина

Найсолодша, бо остання,
Вже за нею білий сніг...
Устигаю ще, кохання,
До Твоїх упасти ніг.

Вже холодний перший вітер
У діброву заганя.
Губ Твоїх медові квіти
Віднаходжу...
Це дання?

А ожина між кущами
Ніби сниться наяву,
Щедро скупана дощами,
Осипається в траву...

Найсолодша, бо остання,
Вже за нею білий сніг.
Устигаю ще, кохання,
До Твоїх упасти ніг.
Василь Струтинський

Жовтнева ожина
подекуди ще соковита,
ще навіть і квіти
з’являються часом на ній,
та не набереться
вже ягідок стільки, як літом:
посохли, зів’яли, пропали в пилюці брудній.

Летить павутиння, –
і множаться, довшають тіні.
От-от все затягне,
закриється зовсім дощем.
Остання, осіння
зітхає жовтнева ожина.
Чи ж так і кохання:
подекуди, інколи, ще?

При березі скраю
скромненько так догорає.
Ті вогники сині
вже не обпікають руки.
До нового раю
йдучи від старого сараю,
таке не збирають:
схилиться лінь за таким.

Незрима пружина
неначе підштовхує ззаду,
до нового линем,
від давнього губим ключі.
От тільки скажи не… –
та що вже тут можна сказати?
Жовтнева ожина
хвилину за нас відмовчить

пʼятницю, 11 жовтня 2013 р.

Нам Україна вище понад все!


14 жовтня - потрійне свято для всієї України.
      
Ікона Покрови Присвятої Богородиці
 
Окрім релігійного, ми ще святкуємо і два національних - День українського козацтва та день заснування УПА. Ось і наша бібліотека не залишилась осторонь, вчора  у нас відбулася читацька конференція "Нам Україна вище понад все".  У поєднанні наукового та художнього слова, адже нашими гостями були історик Володимир Бірчак та письменниця Ніна Фіалко,  час збіг  непомітно. Авторське читання уривку із роману "Дві обручки" надихнуло присутніх на прочитання й інших книг письменниці.


Ніна Фіалко


                       Ніна Фіалко надзвичайно глибоко вивчила тему УПА, складається враження,що вона сама була учасником цих подій.



                             А пан Володимир настільки доступно доніс історичні факти присутнім наче переказав художній твір.


Яка ж цікава наша історія!


неділю, 6 жовтня 2013 р.

Часом не обмежене

Недосяжне й безмежне,
Невидиме та всесильне,
Незнайдене й забуте,
Втрачене та загублене - 
Богом, благословенним, дароване
Взаємне....
Любов'ю народжене
Серцями возз'єднане,
Душами віддане,
Сном обнадіяне,
Очима сказане.
Зрадою спалене...
Недовірою знищене
Часом не обмежене,
Віком не розділене.
Таке безкрає й рідне,
Солодке та ніжне
Вічне...Кохання

середу, 2 жовтня 2013 р.

Розплата


Життя - це сон.
Життя - це казка.
Коротка мить, наївна та проста.
Коротка, та ужалить може,
До болю, що проникне до ядра.
Розряди струму вдарять по хвилинах
Та світ завмре в чеканні, спогляда,
За боротьбою, що постала над очима -
Розплатою являється життя.
Не допоможе ні любов, ні правди сила
З запізненням прийде вже каяття.
Накриє нас нищівна льоду сила -
Розплатою являється життя.

P.S. Мій перший вірш