Я егоїстка?

 

                                                Я егоїстка? Мабуть, ви праві.

                                                І я, бувало, думала про себе.

                                                Тримає час гріхи мої нові,

                                                Коли старі ще відмолити треба.

                                                Я Лицемірка? Що ж, можливо, й так.
                                                Життя навчило маски одягати.

                                                Щоб викупити спокій на п'ятак

                                                Доводилося інколи брехати.

                                                Я надто горда? Вперта, як віслюк?

                                                Якщо і, так, не вам мене судити.

                                                Я від повчань втомилась і наук,

                                                А ідеально не навчилась жити.

                                                Бездушна я? Жорстока і черства?
                                                Ну що іще там? Це усі провини?

                                                Я визнаю, були й мої слова

                                                Бездушними, жорстокими, черствими.

                                                Були й дороги інколи криві.

                                                Бувало, й зло лишалося за мною.

                                                Я егоїстка? Мабуть, ви праві...

                                                Та я й не прикидалася святою.

                                                Як бачиш, я — не подарунок долі.

                                                Терпи таку, або втікай щодуху,

                                                Поки ще ми не з'їли пуда солі

                                                І світ не встиг замкнутися наглухо.

                                               ... Свавільна, гостра, не терплю розлуки.

                                                Я, мабуть, від природи трохи з перцем.

                                                Дивися сам, до кого тягнеш руки,
                                                Щоб потім не хапатися за серце.

                                                У нас з тобою дуже різні мови.

                                                Чи можна їх в єдину об'єднати?

                                                Повір мені, повір мені на слово:

                                                Тобі не вдасться бурю покохати.

                                                Ліна Костенко

Ще один неповторний твір неповторної та сильної духом жінки. Кожен рядок вірша несе в собі силу. Силу слова. Я захоплююся цією письменницею. Вона пише легко та просто. Пише про вічне. Кохання. Віру. Біль. Відданість. Силу.

Думаю,  кожен з нас, читаючи цю поезію бачить себе. Автор нічого не приховує. Викладає все. Ліні Костенко вдалося перетворити пороки: Егоїстичність, Гордість, Жорстокість та Впертість на гідність. Негативні риси характеру на позитивні.

Я вважаю Ліну Костенко чудовим прикладом для наслідування. ЇЇ поезія додає мені сили. Змушує боротися до останнього. Підійматися та йти далі. Не зважати на заздрість та осуд ворогів. Дивитися на світ, та перш за все на себе, з відкритими очима. Впевнено. Кожен з нас єдиний в своєму роді. Унікальний та неповторний. Вона вчить не соромитись показувати себе світу. Любити себе такою, яка ти є. Гордою. Лицемірною. Егоїстичною. Впертою. Справжньою.