Сжала руки под тёмной вуалью...

Сжала руки под тёмной вуалью...
"Отчего ты сегодня бледна?"

— Оттого, что я терпкой печалью

Напоила его допьяна.

Как забуду? Он вышел, шатаясь,

Искривился мучительно рот...

Я сбежала, перил не касаясь,

Я бежала за ним до ворот.

Задыхаясь, я крикнула: "Шутка

Всё, что было. Уйдешь, я умру."

Улыбнулся спокойно и жутко

И сказал мне: "Не стой на ветру"

            

                                                                                                                                                 

Чи, то журба за коханням? Чи, то страх перед його втратою?

Анна Ахматова - російська поетесса світової слави, її вірші дуже особливі. Щирі. Переповнені ніжністю та  невимовною  печаллю. Кожна поезія, як незакінчена історія, що відома лише автору.

Ми не знаємо початку та кінця.

Один із її поетичних шедеврів  "Сжала руки под тёмной вуалью...". Це перший вірш Анни Ахматової, який я почула. Я не одразу його зрозуміла, та навіть зараз, прочитавши цю поезію десятки разів не розумію її цілком...тому люблю її найбільше. Обожнюю перечитувати вірші Ахматової, особливо дощовими вечорами, коли так спокійно та сумно, наче час зупиняється. Її вірші несуть настрій дощового вечора, по-особливому затишного та такого самотнього.....